Головна СТАТТІ Гомеопатія – наномедицина.
Гомеопатія – наномедицина.

О.П.Мощич

НМАПО імені П.Л.Шупика, ДФЦ МОЗ України

Останні роки нашого надзвичайно прискореного плинного життя світова громадськість почала широко вживати термін «нанотехнології», «наномедицина»  і  їм подібні. Цей термін, що з’явився  у вітчизняній літературі трохи більше, ніж 2 роки тому став сьогодні надзвичайно популярним, власне, як і в світовій науковій літературі. Вже випущені монографії, статті, навіть захищені дисертаційні роботи, а вчені і керівники найвищого рангу пророкують впровадження нанотехнологій практично в усі сфери людської діяльності, в тому числі переведення на нанотехнології майже 80% усіх лікарських засобів у світі протягом найближчого часу. На вивчення і впровадження нанотехнологій урядами і приватними особами виділяються в світі сотні мілліардів доларів, мабуть найбільші суми з офіційно задекларованих більшістю держав старого і нового Світу. Нанотехнологіям прогнозується роль чи не найбільшого відкриття XXI століття.

Термін «нанотехнологія» (з грецької: nanos — карлик, гномик, techno — майстерність, logos — наука, система знань) запропонований япон­ським вченим Норіо Танігучі у 1974 р. в доповіді «Про концептуальні основи нанотехнологій» на міжнародній конференції «International Conferenceon Precision Engineering» (Taniguchi N., 1974) і стосується об'єктів розмірами 10-9 метра (від 1 до 100 нм). Водночас першою прямою вказівкою на необхідність розпочинати науково-практичні дослідження в масштабі нанорозмірів вважається лекція американського фізика лауреата Нобелівської премії Річарда Фейнмана, прочитана ним  у  грудні 1959 р. на щорічному засіданні американського фізич­ного товариства: «Є надмір місця на дні — запрошення уві­йти в новий розділ фізики» (There is plenty of room at the bottom: an invitation to enter a new field of physics).

Тільки у 1980- х роках почались перші дослідження і почали з’являтись перші наукові публікації з теми «нанотехнологій».

Спеціалісти державної програми США «Національна нанотехнологічна ініціатива», створеної 2000 року, наво­дять таке визначення нанотехнологій: «Нанотехнологія - це дослідження і технологічні розробки на атомному, мо­лекулярному або макромолекулярному рівнях у шкалі розмірів приблизно від 1 до 100 нм, що проводяться для одер­жання фундаментальних знань про природу явищ та властивостей різних матеріалів у наношкалі, а також для створення і використання структур, приладів і систем, що набувають нових якостей завдяки своїм маленьким роз­мірам. Нанотехнологічні дослідження та розробки включають контрольовані маніпуляції з нанорозмірними структу­рами, їх інтеграцію у більш великі ком­поненти, системи та архітектури».

Наш співвітчизник академік Б.О. Мовчан дає таке визначення нанотехнологій: «Нанотехнологія - сукупність наукових знань, способів і засобів регульованого складання (синтезу) з окремих атомів і молекул різних речовин, матеріалів та виробів з лінійним розміром елементів структури до 100 нм (1 нм = 10-9 м; 1 нм = 10А)». На сьогодні за даними Інтернету, кількість публіка­цій з наномедицини становить перевершує 700 робіт, перша з яких відноситься до 1999 року.

Виступаючи у Конгресі з допо­віддю про розвиток досліджень в об­ласті нанотехнологій в 2000 році Президент США Б. Клінтон відмітив: «Я виділяю 500 мільйонів доларів у цьому фінансовому році на державну нанотехнологічну ініціативу. Запро­понована програма розрахована, як мінімум, на двадцять років і обіцяє при­вести до важливих практичних резуль­татів». Одним з трьох найважливіших напрямків досліджень у галузі нанотехнологій президент США виділив: «Розробка принципово нових препаратів профілактики та лі­кування злоякісних пухлин, ма­теріалів для захисту навколиш­нього середовища, технологій очистки води, повітря».

В Україні у спільній науко­вій лабораторії електронно-променевої нанотехнології неорганічних матеріалів для медицини Інституту електрозварю­вання ім. Є.О. Патона і Національного медичного університету імені О.О. Бого­мольця розроблено технологію отри­мання наночастинок оксиду заліза, на якій фіксується протипухлинний препа­рат з можливістю доставки такого ком­позита до ураженого раковим процесом органу, а також наночастинки оксидів міді і оксидів срібла, що проявляють більш виражену протимікробну дію, ніж звичайні оксиди металів [5].

Наскільки «нанотехнології» є новою сторінкою у розвитку людства,  розвитку медицини, чи дійсно це щось абсолютно нове, чи можливо новий погляд на вже давно  відкриті і запропоновані до застосування технології, що використовують надмалі величини різних речовин, зменшення  розмірів і властивостей яких за спеціальними методиками посилювала їх «біологічну активність» - здатність корегуючого «лікувального» впливу на біологічні об’єкти; який зв’язок «нанотехнологій» з минулим?

Майже 250 років тому в Німеччині професор Лейпцігського Університету хімік, фармакологі, лікар Христіан Фрідріх Самуель Ганеман(1755-1843) заснував новий напрямок медичної науки і практики «Гомеопатію» – галузь медицини надмалих доз (з приводу дієвості впливу яких на організм людини чи тварини виникало найбільше скепсісу раніше, а подекуди і зараз у представників керівництва багатьох медичних і немедичних напрямків науки), тепер визнаної всією науковою громадськістю світу, як найбільш перспективний напрямок прогресу технологій, названий новітнім терміном «наномедицина».

Наприкінці 80-х років XX сторіччя в Інституті теоретичної фізики АН України на протязі багатьох років проводились наукові міжнародні форуми найвищого професійного рівня « Властивості рідин малих об’ємів», де доповідались матеріали з різних країн науковцями фізиками, фармакологами, теоретиками, лікарями-практиками про теоретичні і практичні основи дії надмалих доз (за межею числа Авагадро), технологію виготовлення, вивчення властивостей яких і методологію застосування в медичній практиці запропонував С.Ганеман, назвавши її «гомеопатією». Досвід застосування таких виготовлених за спеціальною авторською методикою надмалих доз лікарських засобів, які описані в першій у світі Фармакопеї Вільмаром Швабе (Фармакопея гомеопатіка поліглотта) ще в 19 сторіччі, нараховує понад  200 років і сьогодні такі ліки мають визнаний офіційний статус, затверджений Європейською Державною фармакопеєю, Британською, Німецькою, Французькою, Американською та іншими фармакопеями, включно і Українською державною фармакопеєю і представлені на фармацевтичному ринку більшості країн Світу. Заводи, що виготовляють гомеопатичні лікарські засоби (ГЛЗ) у більшості країн Європи, Америки, Індії, інших країн відповідають найсучаснішим міжнародним стандартам і вимогам до подібних виробництв, висока ефективність застосування яких в медичній практиці підтверджена сотнями клінічних досліджень (включно багато центрових рондомізованих,плацебоконтрольованих міжнародних досліджень) і публікацій, офіційна реєстрація яких практично в усіх країнах ЄС, Східної Європи (включно в Україні) і величезний досвід клініцистів всіх напрямків: терапевтів, сімейних лікарів, педіатрів, вузькопрофільних спеціалістів, як то неврологів, алергологів, гінекологів, дерматологів, гастроентерологів та інших, медиків – ветеринарів країн Старого і Нового Світу підтверджують їх високу ефективність, доступність, нешкідливість, вітсутність нозологічних і вікових протипоказів, можливість комплексного застосування в терапії різних патологічних станів поруч з фармакотерапевтичними засобами та іншими засобами і методами лікування з метою підвищення ефективності і зменшення побічних ефектів, алергічних реакцій.


У гомеопатії вживаються речовини в таких кількостях, коли можна встановити вміст у частках грама (наприклад низьке розведення: 3D - 0,0001), а також високі розведення, в яких при підрахунку не можна виявити молекули, оскільки зміст речовини менший за масу однієї молекули. Число молекул в 1 моль будь-якої речовини відповідає 6,00253-10-23 (число Авогадро). За межами 12С або 24D розведень (в гомеопатії використовуються десятинна – «X» і сотенна – «С» шкала розведень) молекул бути не повинно. Тому говорити про дози в такому розчині можна лише умовно. С. Ганеман встановив, що в процесі потенціювання в міру зменшення кількості речовини дія ліків зазнає змін: спочатку воно викликає патологічні симптоми (велика доза), потім, при подальшому розведенні, настає момент, коли не виявляється дія речовини (німа фаза ), надалі вона починає проявляти  лікувальний ефект (мала доза). Аналогічні результати одержали ряд гомеопатів в експериментах на біологічних об'єктах: Kolisko, W. Pelican і Boiron (H. Coulter.

Фазність  у реагуванні на різні дози подразників була встановлена Л. X. Гаркаві, М. В. Уколовим, Є. В. Квакіною, які виявили десять рівнів реагування організму в залежності від дози.
У фізіології та фармакології давно відомо, що великі і малі дози мають протилежний вплив на організм . М. П. Кравков в досвіді з адреналіном показав протилежний вплив великих і малих доз. Вводячи в ізольовану вену вуха кролика розчин адреналіну в розведенні 10-6, автор отримав класичний ефект - спазм судин. При наступних розведеннях ефекту не спостерігалося. А при розведенні до 10-33 спостерігався парадоксальний  ефект: розширення судин. Аналогічні механізми дії виявив І. П. Павлов у роботах з кофеїном.
Малі дози, слабкі подразники нерідко позитивно впливають на організм. Л. X. Гаркаві, О. В. Квакіна і М. В. Уколова показали, що слабкі роздратування чинять на організм ефект «тренування».
П. В. Симонов встановив, що субмінімальние дози речовин викликають гальмування, яке він назвав превентивним, має виражені  захисні властивості. Так, субмінімальние дози кофеїну подовжують життя білих мишей в умовах кисневого голодування. Велика доза кофеїну у фазі збудження не має цієї дії, а у фазі гальмування скорочує життя білих мишей. Автор пише: «По всій імовірності, властивостями викликати ефекти, протилежні дії середніх доз, володіють субміні -мальні дози багатьох лікарських речовин».  П. В. Симонов вважає, що саме цю властивість «емпірично використовують гомеопати в тих випадках, коли вони отримують достовірний терапевтичний ефект».
Найбільші розбіжності навіть у середовищі гомеопатів викликає  застосування високих розведень, в яких теоретично не можна виявити навіть молекули діючої речовини. Дослідження деяких вчених показали, що і розчини високих розведень володіють біологічним ефектом. Відомий ботанік К. Негелі (1812-1891) в дослідах з низкою нерозчинних металів (мідь, свинець, срібло і т. п.) показав, що ці метали в дозах, що не можна виявити хімічним чином,  впливають на живі клітини (спірогира). Це була перша експериментальна робота, яка свідчить про ефективність  доз, що не можуть бути визначені хімічно.  У 1923 р. Kolisko (цит. за М. Coulter) замочували зерна пшениці в розчинах до 10-30 таких речовин, як сульфат заліза, триокис сурми та ін. Вона виявила, що ріст рослин збільшувався під впливом більш низьких розведень, потім гальмувався більш високими розведеннями і знову стимулювався ще більш високими розведеннями. На початку 30-х років  В. М. Персон виявив вплив хлориду ртуті в розведеннях до 10-120 на ферментацію крохмалю амілазою слини і на лізис фібрину пепсином і трипсину і отримав достовірні результати.
У 1954 р. W. Boyd в Единбурзі відтворив ці експерименти з хлоридом ртуті в розведеннях 10-61.  У такому хіба ¬ ня хлорид ртуті впливає на швидкість гідролізу крохмалю діастази. Швидкості гідролізу виміряні колориметричним за допомогою приладу для вимірювання розчинності газів в рідинах. Результати показали біологічний розкид, по ¬ цього була проведена статистична обробка. Дані виявилися достовірні (P ≤ 0,001).
У 1982 р. Г. М. Шангін-Березовський, В. Я. Адамов, О. Р. Рихлецкая і С. А. Молоскін, використовуючи дози хімічних мутагенів (нітрозодіметілмочевину) при обробці насіння, проробили ряд експериментів з розведенням, якi ¬ виключають знаходження в розчині навіть одиничних молекул, і виявили, що ці розчини володіють біологічною активністю. Цей ефект спостерігався при вирощуванні насіння, бульб рослини ахіменес, на насінні томатів і їли, в курячих фібробластах, в яйцях мухи дрозофіли та інших біологічних об'єктах. Автори прийшли до висновку, що мутаген «має здатність переводити воду в біологічно активну форму і ця вода виявляється медіатором стимулюючої дії мікродози мутагену». Вони спостерігали масовий характер зазначених ефектів стимуляції. Крім того, виявилося, що «ця стимуляція при дії малих доз супермутагена виявляється фактично нормалізацією росту і розвитку», тобто у великих (високих) розведеннях мають позитивну дію на біологічні об'єкти. При цьому застосовувалися розведення до 10-30. Автори намагались пояснити сутність процесів, що відбуваються в біологічних об'єктах. «У світлі отриманих даних стає очевидним, що супермутаген може діяти на біологічні структури як безпосередньо, так і через конверсію води (а в клітці, ймовірно, і води цитоплазми)».
С. А. Молоскін при впливі на курячі яйця нітрозодіметілмочевиною дозами до 10-20 отримав на 24,6% яєць більше, ніж у контролі. Він зробив висновок, що під впливом малих доз супермутагенів змінюється в «своєрідно активну форму вода». Ці роботи показали, що високі розведення супермутагена мають чіткий вплив на біологічні об'єкти і позитивну, нормалізуючу дію.
У 1988 р. великий резонанс у світі викликала робота французского біолога J. Benveniste і співавторів . J. Benveniste, вивчаючи дегрануляцію сенсибілізованих базофільних гранулоцитів під впливом антисироватки проти іммуноглобуліна Е, використовував її послідовні розведення. Довівши  розведення до 10-120, тобто значно нижче числа Авогадро, він отримав той же ефект дегрануляції, як при нерозведених розчинах. Автор припустив, що носієм інформації при послідовних розведеннях служить вода. Він зазначив, що активне перемішування (струшування) посилює дієвість розчинів.
Ефект, отриманий J. Benveniste при розведеннях, відповідав клінічним спостереженнями гомеопатів. Ефект дегрануляції зменшувався, збільшувався або не спостерігався в міру розведень, тобто він був немонотонний, нелінійний. Нелі нійность, багатофазність ефектів під впливом слабких зовнішніх впливів спостерігав і описав в 1955 р. С. Е. Шноль.
У 1988 р. була опублікована робота В. А. Пеккеля і А. 3. Кіркеля «Необычное ингибирование активности моиоаминооксидазы, индуцируемое хлоргилином». Було відомо, що хлоргілін інгібує активність моноамінооксідази у співвідношенні 1:1. Автори встановили, що ефект івгібірованія може спостерігатися при значно менших кількостях  хлоргіліна (в концентрації 10-10 і нижче). Виявилося, що інгібуючим потенціалом володіють навіть ті розчини в ряду розведень хлоргіліна, які практично не містять самого хлоргіліна. Автори припустили, що ефект  при концентрації хлоргіліна 10-10 і нижче забезпечується не хлоргіліном як таким, а тими змінами розчинника, які виникають в його розчинах, і що в розчинах хлоргіліна утворюється новий «гіпотетичний інгібітор», який впливає, подібно хлоргіліну. Автори досліджували дію хлоргіліна на моноамінооксідазу плаценти людини і виявили, що в розчинах хлоргіліна з'являється «додатковий потенціал», зі здатністю до самовідтворення і зберігається постійним при розведеннях основної речовини до концентрації 10-23.
У 1957 р. С. Е. Шноль, М. І. Кондрашова і X. Ф. Шольц  виявили, що «у відповідь на досить слабкі впливу білок різко неоднозначно змінює свої властивості - здатність зв'язувати амінокислоту або ферментативну активність».
Ряд вищевказаних авторів встановили біологічну активність малих доз, тобто високих розведень. Вони виказали думку, що вода є носієм інформації, переданої від первинно розчиненої у попередніх розчинах речовини (Г. Н. Шангін-Березовський, С. А. Молоскін, О. Р. Рихлецкая, J. Benveniste). Г. М. Шангін-Березовський і співавтори висловили припущення про те, що ті ж зміни води, які відбуваються в розчинах при потенціюванні, можуть відбуватися і у воді організму під впливом  ліків, передача інформації може відбуватися від однієї порції води до другий.

С. Е. Шноль у праці «О само­произвольных переходах молекул актомиозина в растворе из одного состояния в другое» писав, що «порція білка, фіксованна АТФ, може служити затравкою, визначаючою тип фіксації інших порцій білка». Аналогічний механізм може супроводжувати зміни води організму при контакті з розчинником гомеопатичних  ліків.
С. Е. Шноль, М. М. Кондрашова і X. Ф. Шольц, обговорюючи вплив слабких впливів, припустили, що «стан білкових молекул змінюється - молекула переходить на інший, але енергетично близький, майже діелектричний рівень, пов'язаний зі зміною конфігурації молекули. Злегка змінена конфігурація молекули веде до зміни її здатності до агрегації. Різна ступінь агрегації і пов'язана з цим різна величина поверхні обумовлюють різні функціональні властивості ».
Реакція організму на малі дози лікарських речовин може пояснюватися готовністю організму до неї. У клініці доводиться спостерігати, що хворий організм чутливіший до ліків, ніж здоровий. Ще в 1891 р. О. Кох виявив, що туберкулін в значних кількостях може бути введений здоровим тваринам без вираженого збитку для них, а тварини, хворі туберкульозом, реагували на туберкулін дуже бурхливо, і дехто загинув від малих доз туберкуліну.
М. М. Кондрашова спостерігала, що реакція на строфантин, що застосовується у малих концентраціях, була сильнішою виражена на препаратах серця при міокардиті, ніж в нормі .      Г. М. Шангін-Березовський, С. А. Молоскін та О. С. Рихлецкая відзначали зв'язок ефекту мікродоз супермутагенов з характером чутливості піддослідного матеріалу.
У 1964 р. М. М. Вавилова висловила думку про інформаційну дії на організм ліків в малих дозах.
М. Coulter наводить дані про роботи Stefenson і Barnard, в яких автори виклали фізичну гіпотезу дії ультрамолекулярних розчинів. Вони висловили думку про те, що водна фаза 87% спирто-водного розчину приймає специфічну  полімерну форму, яка відображає конфігурацію молекул розчиненої речовини. «Ці високі розведення, що пройшли процедуру струшування, представляють собою сте-реоспеціфічні  ізотоксичні полімери,« відбиток »розчиненої речовини  в розчиннику, зі здатністю самореплікації за відсутності вихідної розчиненої  речовини. Таким чином, як і в молекулярній хімії цитоплазми, кількість інформації розчиненої речовини може репродукуватися окремо від його хімічного дії. Так як цей процес може відбуватися і в клітинних рідинах, то виникає гіпотеза для пояснення клінічного дії високих розведень, що пройшли процедуру струшування, майже за принципом антиген - антитіло ».
А. Ф. Возіанов та Н. К. Симеонового в 1989 р. висловили думку, що в міру послідовних розведень у середовищі виникає інформаційно-силове поле, що посилюється в міру розведення. Зазначені автори визначають гомеопатичні  ліки як «інформаційно-енергетичний комплекс, здатний до переходу з одного носія на інший, що володіє біологічною дією за відсутності самих ліків ( у вигляді речовини)».

Видатний вчений І.П.Павлов казав, що у вивченні властивостей речовин значно більше значення має не рух вверх (в сторону збільшення дози), а рух вниз (в сторону зменшення дози). В медицині давно вже відомий класичний вираз : «Тільки доза робить речовину отрутою, або ліками».

Який би не був механізм динамічних перетворень під час виготовлення гомеопатичних лікарських засобів і впливу надмалих доз  таких ліків на хворий організм, сам факт їх існування для неупередженого дослідника безсумнівний, а  історія ефективного  застосування в клінічний практиці нараховує вже понад  два століття в більшості країн Світу.

«Концентрації», що застосовуються в гомеопатичній медичній практиці відповідають тим, що пропонуються до застосування в наномедицині (1 нм = 10-9 м), тільки  в гомеопатії накопичений величезний досвід ефективного застосування  ще менших доз, які часом можуть бути в сотні разів  дрібнішими за ті, які тільки починає вивчати  наномедицина.  Гомеопатія  не тільки є сучасною наномедициною, але і  орієнтиром –вказівником  для подальшого розвитку і вивчення нанотехнологій, наномедицини, майбутнього цього перспективного напрямку науки і практики.

Технологічний процес виготовлення надмалих доз, що застосовуються в гомеопатії, відкритий, розроблений С.Ганеманом, описаний і впроваджений в практику всіх гомеопатичних виробництв названий методом «динамізації», або «потенціювання», який з впевненістю сьогодні можна назвати «нанотехнологією» буде предметом розгляду в масштабі сучасних досягнень і відкриттів в наших наступних матеріалах.

Засновник київської школи гомеопатії Д.В.Попов, який понад 60 років життя присвятив цьому важливому напрямку медицини  ще в 70-х роках XX століття стверджував: «предвижу, что в скором будущем все человечество броситься изучать медицину сверхмалых доз». Як представнику київської школи гомеопатії, який займається цим методом вже понад 30 років, хочеться вірити, що такі часи тепер вже настали.